Макарівський район Київської області утворений постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року, межує з Бородянським, Києво-Святошинським і Фастівським районами Київської області та Радомишльським і Брусиловським районами Житомирської області.
Площа району становить 1363,9 квадратних кілометрів.
Територією району протікає 11 річок, загальною протяжністю понад 360 кілометрів.
Район належить до Поліської зони України.
Ґрунти в північній частині піщані та супіщані, в південній суглинкові, на заболочених ділянках - торф’яні. Клімат м’який, помірно вологий. З корисних копалин зустрічаються родовища цегляно-черепичної глини, карбонатної сировини, граніту, торфу і будівельного піску. По території району проходить автомагістраль Київ-Чоп, є залізнична станція “Буян” Південно-Західної залізниці.
З давніх-давен на території району розміщувались багатолюдні поселення. Знайдено знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту та бронзи поблизу більшості сіл району. Залишки давньоруських городищ ІХ –ХІІ століть виявлені у селах Бишів, Андріївка, Мотижин, Небелиця, Рожів, Чорногородка, Великий Карашин, Козичанка і Мостище. З півночі на південь територією району тягнуться чотири Змієві вали – захисні споруди часів Київської Русі.
Яскраву сторінку вписали мешканці Макарівщини у літопис визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Сучасна територія району майже співпадає із межами тогочасних Макарівської та Ясногородської сотень Київського полку та Рожівської сотні Білоцерківського полку. Ці сотні, складені з місцевих жителів, брали участь у битвах під Зборовом (1649 р.), Берестечком (1851 р.), Батогом (1652 р.).
У 1651 році в родині Макарівського сотника Сави Туптала народився і виріс відомий письменник і церковний діяч Данило Туптало (Димитрій Ростовський), який зарахований до лику святих православної церкви. Його перу належать три книги “Четьї-Мінеї” (“Житіє святих”) та кілька віршованих драм.
Місцеві жителі брали активну участь у народних повстаннях: в 1664 році під проводом Дидика, у 1704 – під керівництвом Семена Палія. Під час гайдамацького повстання Київщини (1768р.) уся територія сучасного Макарівського району була під контролем відомого ватажка, уродженця с.Грузького, Івана Бондаренка.
У 1804 році Макарів стає волосним центром Київського повіту, в який входили 2 містечка, 10 сіл, 12 невеликих поселень, 15 хуторів, 4 німецькі колонії. Із 51157 десятин землі 29949 десятин належало поміщикам, 512 церквам і монастирям, і тільки 20696 десятин – селянам.
Жителі волості брали участь в російсько-японській війні, революції 1905-1907 років, першій світовій війні, подіях 1917-1920 років. У 1921 році Макарівщина та Бишівщина увійшли до складу Радянської України.
Чорну сторінку в історії району лишили репресії 30-х років ХХ століття. Лише голодомор 1933 року забрав життя біля 15000 селян.
В грудні 1940 року в Макарові була організована районна сільськогосподарська виставка, яку відвідали 10 тисяч колгоспників району і делегації 20 районів області.
22 червня 1941 року мирна праця була перервана війною. На початку липня фронт наблизився до Макарова. Оборону тримали воїни 171-ї стрілецької та 28-ої гірськострілецької дивізій, під командуванням генералів Будехо та Потапова. 10 липня гітлерівці захопили Макарів, але загарбати весь район їм вдалося лише наприкінці серпня.
В перші дні окупації фашисти розстріляли в парку над Здвижем понад 300 мирних жителів і захоплених в полон воїнів. Відразу ж розпочалася боротьба проти німецьких окупантів. У березні 1942 року в Макарові було створено підпільну організацію, на чолі якої став А.Г.Лопата. Підпільні групи були утворені в багатьох селах району. Особливо активно вони діяли в Борівці, Ніжиловичах, Забуянні, Макарівській Буді, Копилові та інших селах. Всього на території району діяли 23 підпільні групи та партизанські загони М.М.Колоса та І.О.Хитриченка. На території району певний час базувались партизанські з’єднання С.А.Ковпака та М.І.Наумова.
За роки окупації гітлерівцями були пограбовані всі промислові підприємства та колгоспи, зруйновано 21 школу, 19 клубів, півтори тисячі житлових будинків. Майже 10 тисяч чоловік населення Макарівщини залишилось без житла. Вивезено на працю до Німеччини близько 4-х тисяч чоловік. За роки війни у боротьбі з ворогом зі зброєю в руках, загинуло понад 6700 жителів району . На території району 56 братських могил, в яких поховано близько 2000 відомих і 1500 невідомих солдатів. У братській могилі в с. Рожів похований Герой Радянського Союзу А.О.Гробов, який загинув 24 грудня 1943 року. На честь полеглих воїнів, партизан, підпільників на території району споруджено більше 50 пам'ятників, обелісків та пам'ятних знаків, меморіали, музейні кімнати та експозиції. Після Перемоги розпочалось відновлення народного господарства району. Піднімались з руїн села.
Район славиться народними творчими колективами та майстрами декоративно-прикладного і образотворчого мистецтва. Твори майстрів пензля Л.Вітковської та А.Марчука відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Яскрава мистецька палітра і в члена Спілки композиторів України В.Степурка. Макарівська земля є батьківщиною Народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка А.Паламаренка, вчених Й.Ремезовського, М.Козицького, І.Карповича, військових А.Лопати, М.Машовця, М.Павленка, П.Комашенка та багатьох інших відомих в державі та за її межами людей.
