Районний центр – м. Богуслав, засновано у 1032 році київським князем Ярославом Мудрим.

Територія Богуславщини заселена здавна. В урочищі Городку знайдено три римські монети ІІ-го ст.н.е., а біля міста зберігалися залишки давньоруського городища ХІ-ХІІІ століття, яке можна ототожнювати з містом Богуславлем, згадуваним у літопису під 1195 роком. Воно було разом з Корсунем і Каневом одним з найбільших укріплених пунктів на південному кордоні Русі.

1240 року Богуслав був зруйнований татаро-монгольскими ордами. У 1362 році він підпав під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року його захопила шляхетська Польща.

Український народ чинив рішучий опір колонізаторській політиці польського уряду. Це вилилося у низьку селянсько-козацьких повстань. 1592 року повстанці під проводом Т.Косинського захопили Богуслав. Великий відгук знайшло тут селянсько-козацьке повстання на чолі з С.Наливайком, яке почалося у 1594 році. Населення Богуслава покозачувалось. 1622 року в місті налічувалось лише 100 “послушних” міщан, а основну масу жителів становили козаки. Активну участь брало населення Богуслава у селянсько-козацьких повстаннях під проводом П.Павлюка і К.Скидана – у 1637 році, Д. Гуні і Я.Острянина – у 1638 році.

Під час визвольної війни українського народу 1648-1657 років Поросся стало ареною воєнних дій. У травні 1648 року Богдан Хмельницький розгромив польське військо під Корсунем. Богуслав був визволений з-під влади Речі Посполитої і став сотенним містечком Білоцерківського полку.

Богдан Хмельницький надавав великого значення Богуславу і неодноразово робив його місце збору своїх військ. Гетьман стояв тут з полками у 1651, 1654 і 1655 роках. 1654 року він приймав у богуславському замку антіохійського патріарха Макарія, який їхав до Москви зі спеціальною місією.

Павло Алеппський називає Богуслав “Большим городом” з трьома церквами, укріпленнями і цитаделлю. Хмельницький надсилав звідси листи московському цареві Олексію Михайловичу про хід боїв з польсько-шляхетськими військами та про свої воєнні плани, патріарху Нікону – з проханням посприяти прискоренню приходу московських військ на допомогу Україні, видав тут кілька своїх універсалів. З Богуслава Б.Хмельницький виряджав послів до московського царя.

Козаки Богуславського полку брали активну участь у численних боях проти польської шляхти під Білою Церквою, Бердичивом, Баром, Меджибожим, Немировом. Богуславський полк у 1704 році приєднався до лівобережних козаків для боротьби проти шведів та їхніх польських прихильників, після Прутського миру 1711 року значна частина населення міста, рятуючись від польського гніту переселилась на Лівобережну Україну.

У 1818 році в місті діяли повітове, духовне і парафіяльне училище. У 1828 році повітове і духовне училища об’єдналися в одне. Воно існувало до 1900 року. В цьому училищі в 1847-1852 роках навчався, а в 1859 – 1861 рр. Працював учителем словесності, географії та арифметики класик української літератури письменник – реаліст Іван Нечуй-Левицький. На початку ХIХ сторіччя у місті спорудили Троїцьку церкву, що є цінною архітектурною пам’яткою і охороняється державою.

Богуслав – батьківщина українського живописця та гравера Олімпія Галика (1703-1763рр.), який брав участь у настінних розписах Успенського собору та Троїцької надбавної церкви Києво-Печерської лаври. Очолюючи в 30-60 роках ХУ111 ст. іконописну майстерню Лаври, Галик виховав плеяду українських митців, що творчо розвивали українське мистецтво.

У Богуславі 2 червня 1807 року народився український художник Іван Сошенко, який “відкрив” світові Тараса Шевченка – у Петербурзі. 1834-38 роках Сошенко навчався у петербурзькій академії мистецтв. У 1835 року він помітив молодого Тараса у Літньому саду в Петербурзі, ввів його до академії мистецтв і сприяв викупові з кріпацтва.

Іван Сошенко мав у Богуславі садибу і хату , в якій у 1845 році зупинявся Т.Г.Шевченко.

У післяреформений період (1861 р.) в Богуславі інтенсивно розвивалися капіталістичні відносини. Виникли нові промислові підприємства – суконна та воскобійна фабрики (1866 рік); реконструювали пивоварний завод. Найбільшим підприємством була суконна фабрика, що виробляла вовняні серветки для цукрових заводів. У 1874 році став до ладу машинобудівний завод, який виготовляв і ремонтував устаткування для цукрових заводів.

У другій половині ХІХ сторіччя Богуслав залишився одним зі значних торгових центрів Канівського повіту. У місті щорічно відбувалось вісім ярмарків, на які прибувало до 10 тисяч осіб, серед них були й купці з Полтавської, Катеринославської та інших губерній. Тут продавались хліб, шкіра, риба, сіль, сало, худоба, коні. Товарообіг ярмарків досягав 100 тисяч карбованців. Крім того, двічі на тиждень відбувалися торги.

У 70-х роках ХІХ ст.. в Богуславі не раз бував письменник І.С.Нечуй-Левицький, який записав тут різні варіанти думи і пісень про Марусю Богуславку. Твори письменника “Микола Джеря”, “Старосвітські батюшки та матушки” і “Бориславська ніч, або Рибалка Панас Круть” розповідають про події, що відбувалися у місті та селі Хохітві. У 1886 – 1893 роках тут жила видатна українська письменниця Марко Вовчок. Приїздив сюди також Панас Мирний.

Велику і різноманітну культурно-освітню роботу на початку ХХ сторіччя проводив у Богуславі видатний український прогресивний письменник-реаліст і педагог Степан Васильченко (С.В.Панасенко), який працював тут учителем двокласної школи. Він був організатором місцевого драматичного аматорського гуртка, через який вів революційну роботу. Відомим був Богуслав і як центр декоративного художнього ткацтва, де виготовлялася славнозвісна кольорова тканина “Богуславка”. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя тут існувала майстерня художніх хусток, продукція якої користувалася великим попитом.

Під час ВВв Богуславці приймали участь у воєнних подіях – 320 нагороджені орденами і медалями. Після війни відбудова господарства та відновлення стану району відбувалося повільно.

Протягом 80-90х років на Богуславщині швидкими темпами розвивається будівництво – школи, дитсадки, поліклініка, банк та інші приміщення. Відкриваються нові підприємства, розвиваються державні установи.

Богуславський район має славне минуле, котре своїми коренями сягає у сиву давнину. Багаті історичні, господарські та культурні традиції своїх попередників продовжує нинішнє покоління.