Володарський район
Володарський район розташований в лісостеповій зоні України, в північно-східній частині Придніпровського підвищення в південно-західній частині Київської області за 120 км від Києва і за 40 км від Білої Церкви. Район займає територію 646 км2. Як адміністративна одиниця район був утворений в 1923 році.
Всі населені пункти району зв’язані з районним центром дорогами з твердим покриттям.
Через територію району проходять важливі автомобільні шляхи республіканського значення Біла Церква – Володарка – Тетіїв та обласного значення Сквира – Рубченки – Тетіїв і Сквира – Володарка – Ставище. Вони забезпечують зв’язок району з усіма регіонами області та країни.
На околицях міста збереглись кургани часів Київської Русі, які ще й нині називаються Царева Могила та Орлиха. Це свідчить про старовинність поселення, яке виникло, певно, ще в язичницький період.
Перша літописна згадка про Володарку (Володарів) датується 1150 роком, за часів феодальної міжусобиці князів за Київ. На допомогу Юрію Долгорукому проти князя Ізяслава Мстиславовича виступив галицький князь Володимирко, який, як повідомляє літопис, ідучи назустріч Ізяславу, проходив через Болохово, Мунарев до Володаріва.
Зазнав район і вторгнення монголо-татар. Перепочивши рік у степах, татари у 1249 році переправилися через Дніпро і рушили на захід, змітаючи оборонні лінії Київщини. Першими були знищені Юр’їв (Біла Церква) і Торчиськ (Кагарлик), за ними інші українські городища, серед них був і Володарів.
Навесні 1482 року орди татарського хана Менглі-Гірея завдали Київщині нищівного удару. Володарка більш як на 100 років знову зникає зі сторінок історії.
Після Люблінської унії 1569 р. землі Володарщини знаходились на окраїні Польсько-Литовської держави і залишилися пусткою. Щоб повернути їх до життя, польський король Сигизмунд ІІІ з дозволу сейму починає роздавати універсали на право володіння цими землями. Вони переходять у володіння великих магнатів, формується нова привілейована верства населення-шляхта, посилюється вплив католицизму.
Жителі Володарщини брали участь у повстанні Криштофа Косинського, який зимою 1591 року напав на Білу Церкву з боку Володарщини. Не залишились осторонь володорчани і під час повстання Северина Наливайка 1594-1596 рр. Про це свідчать королівські грамоти, у яких зазначено, що за участь у повстанні було конфісковано землі козаків Володарки та Розволожся (тепер с. Антонів Сквирського району).
У період визвольної війни 1648-1657 рр. жителі Володарщини заявили Яремі Кончевському, посланцеві Б.Хмельницького, що підтримують своїх братів – козаків. Як зазначає історик І. Крип’якевич, Ярема Кончевський відзначав Володарку як один із центрів організації повстання на Київщині. Захопивши село, козаки та повсталі спалили католицький костел, а Володарку польські шляхтичі стали називати “гніздом характерників”
Володарщина пережила “великий згін” (1678-1679рр) за наказом Івана Самойловича і фактично знелюдніла. З часом Володарка почала знову розростатись, почало відроджуватись життя в селах. У 1740 році на кошти Катерини Мнішик у Володарці було збудовано католицький костел.
Після придушення Коліївщини селянський рух спадає і пов’язане це, насамперед, з тим, що на Правобережжя приходять російські регулярні війська, які силою зброї розправилися з повсталими загонами гайдамаків. Починається новий період в історії нашої Батьківщини, пов’язаний з пануванням на українських землях російських імператорів.
На початку ХІХ ст. Володарка перетворюється у великий населений пункт.
За роки громадянської війни Володарський край був зруйнований і знекровлений. Соціальна, економічна і політична кризи панували в 1920-1921 р. Лише тимчасовий відступ більшовиків від соціалістичних методів будівництва, запровадження нової економічної політики та добрий врожай 1922 року повернули справи на краще.
Репресії 30-х років забрали десятки безневинних життів володарчан, серед них велика кількість сільської інтелігенції. З початком радянсько-німецької війни 1941-1945 років Володарщина стала об’єктом агресії як складова частина української землі. Район було окуповано 14 липня 1941 року. Гітлерівці встановили жорсткий окупаційний режим. На насильницькі роботи до Німеччини було вивезено 1602 жителів району.23 грудня 1943 року гітлерівці розстріляли 156 жителів села Тельман (нині с. Нове Життя), а село спалили. Всього за час окупації гітлерівці знищили 241 жителя Володарського району.
У ніч з 31 грудня1943 року на 1 січня 1944 року територія Володарського району була визволена радянськими військовими підрозділами 240 стрілецької дивізії полковника Уманського Т.Ф., 155 стрілецької дивізії полковника Іванчури І.М.
На Володарщині є 106 пам'яток археології. Це 2 городища в Городище-Косівському і Березні, 63 поселення, 26 курганних груп, 13 курганів, серед них найвідоміші – Царева Могила на околиці Лихачихи та Орлиха на території Завадівської сільської ради; 1 курганний могильник біля З райок та 1 оборонна споруда в центрі Городище-Косівського.
Серед пам'яток історії та культури району – 43 памятники загиблим воїнам, одинокі та братські могили. Маємо 10 пам'ятних знаків жертвам голодомору 1932-1933 р.р. у смт. Володарка, сс. Косівці, Рудому Селі, Рубченках, Городище-Пустоварівському, Таргані, Надросівці, Логвині, Пархомівці.
За останні роки в районі відбулися позитивні зрушення у відбудові архітектурних пам'яток, відродженні храмів. Ще у 90-их роках минулого століття вдалося відродити визначну пам'ятку архітектури, культури та мистецтва – Пархомівську Свято-Покровську церкву. До ансамблю цього величного храму, збудованого у 1903-1907р.р. за проектом відомого архітектора В.Покровського з мозаїчними полотнами "Покрова пресвятої Богородиці" та "Спас нерукотворний" за ескізами М.Реріха, входять також великі ворота і огорожа, будинок священика, який перебуває у стані реставрації та сторожка.
В 1994 році неподалік церкви було споруджено пам'ятник В.Голуб'єву – колишньому власнику Пархомівського маєтку, інженеру залізничних шляхів Росії.
З 1998 року ведуться відновлювально-реставраційні роботи пам’ятки архітектури ХІХ ст. у Рудому Селі – Свято-Троїцької церкви.
